Токарна обробка — це процес обробки, під час якого ріжучий інструмент видаляє матеріал із заготовки, що обертається; це форма токарної обробки. Процес ґрунтується на координації між обертанням заготовки та лінійним або криволінійним рухом ріжучого інструменту. Замінюючи такі інструменти, як свердла, розточувальні долота або розгортки, також можна виконувати такі операції, як свердління та розточування. Токарна обробка підходить для виготовлення таких деталей, як вали, диски та втулки, а також здатна обробляти поверхні обертання-включно з внутрішніми та зовнішніми циліндричними поверхнями, торцевими поверхнями, конічними поверхнями та різьбою. Залежно від точності обробки процес поділяється на чорнове токарне (клас IT11) і чистове токарне (класи IT10–IT7); спеціалізовані техніки включають дзеркальне точіння, при якому досягається шорсткість поверхні Ra 0,04-0,01 мкм, і декоративне точіння, при якому створюються орнаментальні візерунки. Основні переваги процесу включають високу точність позиціонування, стабільну дію різання, придатність для обробки кольорових металів і просту геометрію інструменту.
Еволюція токарного верстата почалася з давнього обладнання, яке приводилося-в рух людиною. У 1797 році британський інженер Генрі Модслей заклав основу для сучасного токарного верстата, винайшовши інструментальну каретку з ходовим-гвинтом-, тоді як у 1845 році американський винахідник Стівен Фітч розробив револьверний токарний верстат, розширивши можливості автоматизації. Приводи з електродвигуном набули широкого поширення на початку 20-го століття, за якими в 1950-х роках послідував розвиток технології-керованого програмним керуванням, а в 1970-х роках – швидкий розвиток токарних верстатів з ЧПУ (комп’ютерним числовим керуванням), що призвело до постійного вдосконалення точності та ефективності обробки.
